Портрети Ференца Семана

2002

Ференца Семана я переважно бачив на виставках нашого міста. Мені він надзвичайно імпонував і надихав своєю енергійною силою богемної аристократичності, сміливістю висловлювати вголос особисті естетичні сприйняття. Епатажний, відвертий, незалежний. Він уособлював яскравий містичний шлях до неймовірно цікавого і дивного світу.

У 2002 році, на одному вернісажі, я запропонував йому зробити серію портретних знімків. Він одразу ж погодився: «Приходь до мене додому. Спробуємо». На той момент він вже бачив одну із моїх робіт — портрет художника Павла Бедзіра. Це історія, коли він побачив цей портрет на одній міській фотовиставці. Він підійшов до світлини Бедзіра, безцеремонно зняв її зі стіни і сказав: «От! От це сильна фотографія!» І попросив з нею сфотографуватися.

Отож, прийшов я до Семана додому. Ми спілкуємося, і тут тема заходить про його худорляве тіло… «Міша, я не соромлюся свого тіла. Зовсім. Я чудово у ньому почуваюся. У мене все д о б р е», — каже він. «Тоді, може знімете сорочку? Зробимо голий торс», — пропоную я.

«Я можу взагалі роздягнутися!» — каже, і починає повністю з себе знімати весь одяг. Я приголомшено відслідковую рій думок: він такий відомий художник! І от так запросто роздягається перед 22-ох річним хлопцем!… Скануючи мою незручність, Семан впевнено відчеканює: «Якщо ти дійсно художник, то ти знаєш що з цим робити!» На це все ще й заходить його дружина Катя, і недовірливо придивляється до мене, але Семан делікатно наказує їй закрити двері. «Так треба», — все що він їй пояснив. Ми почали працювати. На протязі двох годин він розповідав про свою стіну із цегли, на якій розписувалися всі вагомі люди, які приходили до нього, розповідав за сина, який живе у Америці, розповідав історії із свого мистецького життя…

Ми попрощалися, я сказав що як тільки проявлю плівку, презентую йому фотографії. Коли я роздрукував і приніс їх, він був дуже-дуже розчулений. «Це насправді професійна робота», — повторював він. Зворушена була і його дружина. «Як це елегантно! А я в це не вірила», — казала вона з захопленням. Між нами склалися теплі стосунки, а через два роки Ференца Семана не стало.

Пройшло 17 років, щоб цю серію знімків побачив світ. Але саме тоді, вдома у Ференца Семана, я вперше яскраво відчув той смак особистого стилю у портретній фотографії, смак, який наповнює мене до нині, і сформовує моє мистецтво.

Фотографії серії